Андрій Ходаківський (Фронт плюс Тил): Наша боротьба тримається на пасіонаріях
Як виглядає робочий день керівника благодійного фонду, чому волонтерам і не тільки варто подбати про себе й де взяти гроші на операційку — про ці та інші складні питання спілкуємося з керівником БФ "Фронт плюс Тил".
Андрій Ходаківський, відомий також як Biofitz або просто Фіц, у минулому учасник гуртів Zombie Attack, Adharma, IT-фахівець, а зараз — керівник благодійного фонду "Фронт плюс Тил". Саме через зв’язок засновників та команди із музикою загалом і тусовкою Turbojugend зокрема фонд часто фігурує в навколомузичних колах та їхніх зборах.
— Як розпочався твій власний волонтерський шлях? Чим займався до появи фонду?
— Розробляв вебсайти для інших мілітарних фондів та військових, писав сервіси для шифрування текстових переписок, паралельно відкривав допоміжні банки й донатив.
До відкриття нашого фонду мене спонукав перший виїзд у зону бойових дій з іншими волонтерами. Якщо чесно, ці декілька днів повністю перегорнули моє сприйняття війни.
— "Фронт плюс Тил" почав роботу у 2024-му. Що спричинило потребу легалізувати діяльність? Які переваги дає такий юридичний статус?
— Наявність благодійної організації надає колосальні переваги перед простим волонтерством. Наприклад, більшість товару ми купуємо без ПДВ — тобто на 20% дешевше, ніж його купить військовий чи волонтер. Також маємо право збирати мільйонні суми й не боїмося, що наші рахунки будуть заморожені через великі надходження.
Але водночас фонд змушує до дуже суворої звітності перед державними органами. Наразі "Фронт плюс Тил" має статус критично важливого, і ми звітуємо в Міністерство Оборони.
З мінусів — я особисто несу матеріальну відповідальність за весь товар і обіг коштів. І, якщо директор фонду припуститься грубої помилки — відповідальність може бути впритул до кримінального провадження.
Попри все навантаження Андрій знаходить час для роботи над власними музичним проєктом "про соціальщину під час війни"
— У засновниках фонду — двоє музикантів, ти й Артем Євграфов із Zombie Attack. Як результат, часто спостерігаємо підтримку БФ із боку саме музичної спільноти. Але наскільки справді ви це відчуваєте? І чи часто звертаються до вас по допомогу музиканти-військовослужбовці?
— Від початку це була левова частка підтримки нашого фонду. Велику роль зіграла тусовка Турбоюгенду — і в плані донатів, і допоміжних банок, і виробництва холодних боєприпасів. Вони й зараз нас дуже підтримують попри те, що частина людей долучилася до війська. Ну й частина нашої основної команди — це люди з ТЮ.
Чи часто звертаються до нас музиканти? Ну, глобально серед саме добровольців є багато людей із різноманітних субкультур — це як і навколофутбол, так і панк-метал-хардкор тусовки. Тому так, музикантів дійсно багато.
Проєкт Екзистенційна Криза також підтримує діяльність фонду й робить акцент на волонтерстві в ліриці
— Які напрями діяльності "Фронт плюс Тил" найактуальніші на цей момент? І яке місце в цьому всьому посідає "цукерня"?
— Офіційно наші актуальні напрями — це закупівля технічних засобів для ведення бойових дій: дрони, НРК, РЕБ, засоби розвідки тощо. На жаль, в Україні немає юридичних механізмів для організації виробництва "холодних" волонтерських боєприпасів. Тому наразі це робиться виключно шляхом андерграунду.
Виробництво таких боєприпасів є актуальним, бо в подібній війні жодна держава фізично не зможе покрити необхідну кількість засобів. Бо державні механізми завжди повільні, а боєприпаси будуть коштувати, як сам дрон. А це неприпустимо.
Один FPV-розрахунок за день може випустити від 10 до 130 чергуючих дронів-камікадзе. Якась частина цих дронів уразить ціль, а якась буде випущена "в молоко". Тож, уявіть собі масштаби цифр у контексті всієї війни на кожен день.
Звісно, запитів завжди більше, ніж ми можемо опрацювати. У нас шрапнель просто з рук виривають. Варто лише комусь сказати, що в нас є пара тонн шрапу — як телефон почне розриватися від повідомлень. Але ми стараємось працювати так, щоб закривати саме ті запити, за які ми вже взялися.
Ми — не єдина цукерня в Україні. Вони повністю децентралізовані, тобто ворог фізично не зможе вибити виробництво. Це просто нереально зробити. І це одна з наших переваг.
Загалом тут є багато чого розповісти. Як фонди беруть дрони в борг, а виробники дають. Як волонтери виробляють копійчані боєприпаси. Як люди з айтішки йдуть у мілтек і проектують топові НРК, засоби РЕБ, ребостійкі бомбери. І наскільки саме базова людська діяльність відрізняється від важких державних механізмів. Уся наша боротьба тримається саме на пасіонаріях. Аби лише ніхто не ставив палки в колеса. Я переконаний, що на нашому місці не вистояла б жодна країна ЄС. Саме через величезну бюрократію. У нас же багато чого робиться в андерграунді. Чи будуть юридичні наслідки для таких як ми — наразі невідомо.
— Серед ваших останніх реципієнтів — лицарі Любарта, NEMESIS, 29 ОВМБр, 3 ОШБр, ГУР МО, 95 бригада тощо. Як обираєте пріоритетні запити, як визначаєте, з ким працювати насамперед?
— Раніше в нас не було якихось вимог і ми працювали з тими, хто просто раніше написав і спитав. Зараз, враховуючи суворість державних вимог до правильності оформлення документів, я насамперед дивлюся на роботу штабу: чи може той вчасно і якісно оформити всі необхідні документи. Тому тепер у мене є вимога — мене треба звести або із замом по тилу, або з іншою відповідальною особою, що займається документообігом із благодійними організаціями. У сучасних "продвинутих" підрозділах такі посади є. Цю вимогу я перейняв від більших успішних фондів. Так само, як і принцип закупівель не по водоспаду.
— А з яким найбільш незвичними запитами до вас приходили військові? І чи вдалось їх реалізувати?
— Коли ми починали працювати, усі запити були для нас незвичними. Зараз це вже просто перетворилося на професійну рутину. Якщо ТТХ засобів дозволяють реалізувати задачу — ми надамо такі засоби.
— Ринок військових технологій змінюється супердинамічно. Чи вдається слідкувати за тенденціями? Ви радите щось самі військовим, або ж просто виконуєте їхні запити, бо вони знають краще?
— В основному, у професійних рексів вчуся я, а не навпаки. Так просто складається. Людина, що керує тими ж НРК, явно краще за мене знає, що саме їй треба. Так само і про засоби РЕБ, і про бомбери. Тому тут я ставлю багато запитань, а мені вже розповідають, що і як) Саме так я і вивчив, що таке "Штора", у чому різниця між цифровим і аналоговим ретранслятором, як краще поставити наземні антени тощо.
— Чи є у фонду певна спеціалізація, щось, за чим до вас звертаються насамперед, що ви можете забезпечити оперативно чи найякісніше?
— Ось живий приклад. Нещодавно ми говорили з підрозділом про мавіки й антени. Коли стало ясно, що ми можемо поставити НРК — усе, про мавіки й антени більше не йшлося. Бо саме зараз запити на НРК до нас є топ-1.
Щодо оперативності, то такі засоби неможливо забезпечити швидко. Вони виробляються саме під замовлення для конкретного підрозділу — саме для його задач. І для цього треба час. Оперативно можна забезпечити те, що лежить на полицях магазину у відкритому доступі. А тут треба планувати.
— За твоїми спостереженнями, як змінювалася динаміка донатів за останні кілька років? Якщо є виражена тенденція на ріст/спад, то із чим ти це пов’язуєш?
— Люди донатять меншими сумами, аніж раніше. Але причин тут дуже багато. По-перше, волонтери часто неправильно організовують збори. По-друге, у багатьох волонтерів та організацій немає нормальних звітів. По-третє, багато платоспроможних людей долучилися до війська, і тепер уже вони роблять запити на забезпечення їхнього підрозділу.
— Ви пишете на сайті: "Нормально — сходити в кафе або купити собі нову річ. Ненормально — забути про тих, хто рятує вас ціною власного здоров’я, добробуту, чи навіть життя. Сходили в кафе — допомогли військовим. Має бути так". Отож, хочу уточнити, як би ти порадив людям вибудовувати цей баланс донатів у їхньому житті?
— Людина не має вигорати від будь-якої діяльності. Ми всі є живими істотами. Не може звичайна людина роками повністю ігнорувати себе, бути жертовною та при цьому зберегти ментальне здоров’я. Я за це готовий сперечатись, бо я знаю, що це так. Абсолютно всі волонтери, які взагалі нічого не робили для себе протягом довгого часу, але все робили для війська — зараз або буквально в дурці (я не жартую), або просто в стані глибокого функціонального розладу психіки. Вони зараз нефункціональні. Тому, так, ви мусите сходити в кафе, купити собі якусь річ тощо.
Але водночас варто поставити боротьбу в центр свого життя: або мобілізуватись у військо, або долучитися до волонтерського руху, або піти в мілтек. І так, усі ці люди не стять на одній сходинці. Але людина обов’язково має бути дотичною до боротьби.
— Підберемось до теми вигорання. Як виглядає твій робочий день або тиждень?
— Розберімо, для прикладу, один день. Сьогодні я прокинувся від дзвінку зама по тилу батальйону. Ми оговорили робочі процеси щодо постачання НРК "Азову". Потім я перечитував оновлену версію договору на "Чуйки" для бригади "Любарт" — це має бути наступна угода. Потім я телефонував менеджеру з виробництва НРК щодо постачання для ГУР МО. Потім я чекав на дзвінок від старшого інженера. Потім я комунікував із нашою бухгалтеркою щодо внутрішніх питань. Зараз займаюся цим інтерв’ю. Після — маю зайти в інсту і прокомунікувати з людьми щодо допоміжних банок. Далі планую продовжити роботу над реєстрацією торгової марки фонду — щоб не вкрали назву з логотипом. Краще зареєструвати пізно, ніж ніколи. Потім треба замовити дизайн для нових патчів, щоб зробити замовлення патчів у вигляді детекторів дронів. І це я ще не відкрив половину повідомлень у месенджерах. Увечері впадуть нові задачі.
Скоро нам мають віддати НРК для ГУР МО. Треба прокомунікувати з декількома людьми з підрозділу, домовитись про зустріч, про формат звіту. Забрати засоби, передати засоби, оформити всі необхідні документи належним чином. Потім треба переконатись, що товар взято було на облік. І так далі. Це як змій Горинич — відрубуєш одну голову, а вилазить три. Це нормально. Я вже звик.
— І не вигораєш сам? Як справляєшся з таким навантаженням?
— Вигорання настає тоді, коли в людини немає справедливої компенсації. У мене є компенсація в контексті впливу на хід подій. Ми виробляємо 10–20 тисяч холодних боєприпасів на місяць — і протипіхотних, і протитранспортних. І постачаємо технічні засоби загалом на десятки мільйонів гривень. Лише "Азову" ми маємо поставити 6 дорогих наворочених НРК протягом пів року, а між цими угодами в нас є купа інших підрозділів і відповідних зборів із закупівлями — кому НРК, кому "Чуйки", кому "Вампіри"… Тому саме вигорання в мене немає. У мене просто дуже мало життєвого ресурсу, бо я працюю на межі своїх сил уже протягом дуже довгого періоду часу.
— А як щодо фінансового ресурсу? В одному з дописів фонду ти згадував ідею робити мерч. Чимало його з’являється на підтримку операційної діяльності інших відомих фондів, того ж Стерненка. Чому вся ця візуальна, естетична складова настільки важлива?
— У нас проста причина. У серпні я витратив близько 50 тисяч на господарчі витрати лише з моєї сторони. На патчі, поштові сервіси, пересування містом, юридичні витрати тощо.
Наша робоча машина — це машина Артема. Не фонду, а саме Артема. Він ремонтує її за свої кошти. Можете уявити, які дороги на сході. І це встає в копійку завжди.
Попри те, що в нас доволі часто є спонсори для господарчих витрат, ми все ж таки залишаємося живими людьми. Я хочу їсти, мені треба дбати про родичів тощо. Я не можу виписати собі велику зарплату, бо тоді до мене відразу прийде податкова з перевірками й зупинить всю роботу — держава не дасть вам "заробляти" в БО.
Придумувати схеми я також не хочу. Я кажу про схеми, щоби покривати необхідні витрати, а не щоб наварюватись. Очевидно, що треба шукати шляхи банального прибутку. Бо роками перти на ентузіазмі у вас не вийде. Тому так, ми думаємо над створенням мерчу, який для початку буде покривати необхідні витрати. Якщо це колись перетвориться на прибуток — будемо лише раді.
— Не думаю, що різні фонди чи окремі волонтери відверто конкурують між собою, але об’єктивно в людей на руках є обмежена кількість грошей. Чи відчуваєте ви тиск або ж навпаки підтримку з боку колег, особливо організацій, які більше на слуху, як "Повернись Живим", фонди Притули, Стерненка тощо? Чи співпрацюєте і як саме з окремим волонтерами, які проводять персональні збори?
— Донати — це не золотий капітал. І волонтери не конкурують між собою, а конкурують з Sony Playstation 5, з другим чи третім капучино за день, з вашим черговим бокалом пива в барі. Не існує якоїсь константи донатів. Ви комунікуєте зі спільнотою, і спільнота вам донатить. Або не донатить, якщо ви не будуєте адекватну відкриту комунікацію.
Щодо інших фондів, то я особисто знаю деяких людей звідти. І так, звісно, ми ділимося досвідом щодо взаємодії з військовими частинами, з Міністерством Оборони тощо. Що знаю я — знають і вони. І навпаки.
— Накінець перейдімо до трохи легшого. Якби ти міг вибрати один гурт, альбом чи пісню як саундтрек до волонтерської роботи, що б це було?
— Я зараз якраз очікую свою чергу на запис барабанів, бо написав шість блек-металевих пісень про це.
Але окрім важкої музики, мені спадає на думку пісня Хейтспіч "Я помру не своєю смертю". Сподіваюся, що мене це не стосується, але ми вже давно гуляємо по орчиних групах зі своєю "цукернею".
— Хотіла про це спитати. Яка ситуація з новою музикою Sharp Nail? Особливо після мобілізації Петра.
— Педро якраз мав зарисати мені барабани, але через армію йому просто ніколи це зробити.
Так то я б дуже хотів повернутися в музику, але все ще маю нюанси з психікою. Я не хочу тягнути будь-який гурт вниз, тому поки не планую долучатися до активних музичних процесів. Тим більше, щоб доєднатися до команди, я маю щось принести.
У мене зараз є лише біль, як би це не звучало іронічно. Тому я і пишу не трешметалпанк, а блек-треш про соціальщину під час війни. Хоча всередині мене все ще багато панк-року.
— Які подальші плани на діяльність фонду?
— Я б хотів юридично нормалізувати "цукерню". Поки це не є можливим, бо немає, або в реальності не працюють відповідні механізми. І навіть, якщо вийде, є реальний ризик зробити цю "цукерню" неефективною.
Щодо закупівель загалом, то на майбутнє я розглядаю мідл страйк. Зараз у нас є запити на ці засоби. Але я поки вивчаю цю тему — які дрони толкові, які неякісні.
Також важливо розуміти, що кожен підрозділ геть по-різному використовує дорогі засоби. Будь-які. Я знаю випадки, коли за наказом комбата розрахунок випустив 20 FPV-дронів "в молоко", бо комбату захотілося красивої картинки, де дрон залітає в бліндаж. А коли йому сказали, що туди долетіти не вийде, бо там стоїть ворожа "Штора", то комбат це просто проігнорував. Банально, бо не мав розуміння, що це таке. І гроші донатерів було просто змито в унітаз. (Благо, це не про наші дрони). Це одна з багатьох історій, як деякі командири використовують надані їм засоби, через власну некомпетентність і нерозуміння сучасної військової справи.
Водночас я знаю приклади, коли командири дійсно розуміються на темі війни, не "ісполняють" і враховують думку досвідченого розрахунку. Важливо робити саме ті дії, які приносять результат, а не просто щось купити й кудись передати. Тому я б, мабуть, спробував зайти в мідл страйк, але за умови, що я дійсно дуже добре розумію, що роблю, що купую і з ким взагалі працюю. І так, це можливо лише з дуже толковими й топовими підрозділами. Бо змивати гроші людей в унітаз я не хочу.
— Наостанок. Якщо людина досі не у війську чи для війська, чим би ти порадив зайнятися насамперед? Що зараз найактуальніше?
— Я можу радити годинами поспіль, бо напрямів реально дуже багато. Ось лише основні: друк корпусів на 3D-принтерах, виробництво шрапнелі, плетіння антидронових сіток, виробництво саме якісного маскування, тощо. Можна бути зооволонтером і рятувати тварин. До прикладу, росіяни люблять мінувати тварин, щоб зооволонтери підривалися на розтяжках. Тут треба розуміти, куди ти долучаєшся і що будеш робити. Але цінність ваших вчинків буде захмарною.
Можна обрати собі будь-який стаб-пункт — я певен, що там вам роботи насиплють стільки, що це буде займати весь ваш вільний час. Насправді, адекватна людина може лише підсилити будь-який напрям діяльності. Люди треба просто всюди. Окрім донатерів і банкарів, нам потрібні друкарі, зварщики. Якщо ви можете зі звичайної профільної залізної труби зробити корпус для протитранспортної міни — ви будете у фаворі як у волонтерському русі, так і у війську.
А ще є такі речі, як OSINT, дешифровка тощо. Можна підписати контракт на ці посади, скажімо, на пару років. Користі ви принесете безмежно. Можна влаштуватися на роботу при військовій частині по цивільному договору. Та варіантів мільйон. Насправді усі, хто реально шукає — знаходять.
Також я пропагандую мілтек. У вас або відразу, або із часом, буде бронь, досвід роботи, статус "не ухилянта", повага серед багатьох інших людей. Уявіть собі, що ви виробляєте засоби РЕБ, спектроаналізатори, важкі бомбери, засоби мідл страйку. Ви можете навіть інженером не бути. Тестуйте засоби на полігонах — є така робота. Або будьте водієм. Ну і, звісно, банальну пайку може освоїти будь-яка людина.
Чи може по вам прилетіти на виробництві або полігоні? Кажу відверто: по вам може прилетіти у вас вдома. То що тепер, чекати з моря погоди?
Тому однозначно, сидіти без діла — це сором. Долучайтеся до волонтерського двіжу або йдіть у мілтек. Або й те й те одночасно. Або, якщо ви категорично не можете заступити на бойову посаду у війську — підпишіть контракт на небойову. Це також прекрасний варіант. Способів для вашої особистої реалізації в контексті війни реально безліч.
Дізнатися більше про роботу фонду та задонатити:
